честь
-і, ж.
1. Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській та особистій поведінці. || Громадська, станова, професійна і т. ін. гідність людини. Офіцерська честь . || Добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім'я. || Невинність, цнотливість (про жінок).
• Сло́во че́сті — словесна формула для запевнення в істинності, правдивості сказаного.
• Честь че́стю у знач. присл. — як і належить; гідно, чесно.
2. Повага, пошана, визнання кого-, чого-небудь. || Знак уваги, пошани, виявлений кому-небудь. Віддавати честь .
• Бага́то че́сті кому, для кого перев. ірон. — не вартий хто-небудь уваги, високої оцінки тощо.
• На (в) честь чию, кого, чого і заст. кому, чому — що-небудь робити, створювати і т. ін. на знак поваги, пошани, на пам'ять про когось або щось.
3. Те, що дає право на шану, повагу, визнання.
• Ма́ю честь; Честь ма́ю, заст. — а) шаноблива форма звертання із знач.: удостоїтися чого-небудь; б) шаноблива форма прощання з ким-небудь.
4. у знач. присудк. сл. або прикладки . Той, хто (те, що) є характеристикою величі, гордості якого-небудь місця, середовища тощо.
Начните вводить слово: